Європейські та американські науковці випробували на тваринах генну терапію глаукоми, яка покликана зменшити внутрішньоочний тиск — вагомий фактор ризику сліпоти при цій недузі. Досліди на мишах і приматах показали, що втручання успішно збільшує відведення рідини з ока і зменшує внутрішньоочний тиск у тварин з глаукомою, не спричиняючи ускладнень. Результати оприлюднені у статті Science Advances.
Brands&People / Unsplash
Навіщо вдаватися до генної терапії?
Глаукома — це одне з основних захворювань, яке призводить до сліпоти, уражаючи близько 80 мільйонів людей в усьому світі. Воно характеризується пошкодженням зорового нерва та клітин сітківки, що за найпоширенішої її форми відбувається через підвищений внутрішньоочний тиск. Його обумовлює порушення балансу між утворенням та відведенням водянистої вологи ока. Зазвичай лікування обмежується призначенням крапель, які мають знизити очний тиск, але до половини пацієнтів не реагують на них достатньою мірою. А терапія хірургічним втручанням полягає у створенні нового шляху відтоку водянистої вологи ока, але є інвазивною та супроводжується ризиком ускладнень. Через це науковці з Триніті коледжу Дубліна та Імперського коледжу Лондона з німецькими й американськими колегами вдалися до розроблення лікування глаукоми менш травматичною генною терапією.
Як генна терапія діє проти високого тиску?
Дослідники зосередилися на білкові MMP-3, який здатний збільшити відтік водянистої вологи, зменшуючи цим очний тиск. Вони вирішили збільшити експресію MMP-3 через доставлення копій відповідного гена в око за допомогою ін’єкції модифікованих аденоасоційованих вірусів, що слугують доставниками гена. Віруси націлили на ендотеліальні клітини рогівки, які у нормі контактують із водянистою вологою передньої камери ока і забезпечують відведення зайвої рідини, що мало збільшити їхню ефективність. Випробування провели на мишах із високим внутрішньоочним тиском, що є моделями вивчення глаукоми, провівши генну терапію лише одного ока.
Який ефект проявило лікування на тваринах?
Через шість тижнів після ін’єкції в лікованих очах мишей тиск був значно меншим, ніж у нелікованих. Як показали вимірювання, відтік внутрішньоочної рідини у цих тварин збільшився на 45-49 відсотків. Досліди з введенням MMP-3 в людські донорські очі показали, що сполука так само успішно збільшує відведення рідини.
Науковці також провели випробування на нелюдських приматах, які дозволяють краще оцінити безпечність підходу для людей. Досліди показали, що аденоасоційовані віруси успішно проникають в ендотеліальні клітини рогівки і доставляють у них ген MMP-3. Це збільшило відтік рідини з передньої камери ока у середньому на 54 відсотки, однак не вплинуло суттєво на внутрішньоочний тиск, який у цих тварин був і раніше у нормі. Загалом ін’єкція вірусів в усіх приматів пройшла без ускладнень і вчені не виявили порушення цілісності ендотелію рогівки. Надалі автори досліджуватимуть, чи матиме генна терапія такий же позитивний ефект у нелюдських приматів, які вже мають підвищений внутрішньоочний тиск і глаукому.
Інший підхід генної терапії глаукоми оснований на посиленні регенерації пошкоджених нейронів та зорового нерва, і він запобіг сліпоті у дослідах на мишах.