Військовий тепловізор – це «очі» ЗСУ уночі.
Ці прилади нічного бачення допомагають військовим побачити і визначити знаходження та пересування ворога в темну пору доби, коли це неможливо через відсутність освітлення. Наявність такого обладнання допомагає зберегти життя нашим захисникам під час чергування на позиціях уночі.
Таке технічне обладнання вкрай необхідне воякам 1 взводу 3 роти 2-го окремого стрілецького батальйону, які нині у зоні бойових дій.
У складі цього батальйону воює наш земляк — Леонід Власюк з Ольганівки.
Коли 24 лютого розпочалося повномасштабне вторгнення росії до України, Леонід Власюк прийшов у військкомат одним з перших, добровольцем. У свої п’ятдесят вісім був упевнений: має стати на захист Батьківщини заради онуків, найменшій з яких, Христинці, ще й року не було.
У військкоматі спочатку дещо скептично поставилися до бажання чоловіка йти до війська. Бо ж і вік вже, і здоров’я не те. Та Леонід Андрійович наполягав на своєму і таки отримав ствердну відповідь.
У біографії нашого земляка це вже друга війна. Перша була у Нагірному Карабасі, коли ніс строкову службу і про яку було заборонено розголошувати будь-що довгих двадцять п’ять років. Тож чоловік добре усвідомлював, що робить, бо мав військовий досвід.
Коли потрапив на навчання у Луцьку, дехто кпинив з немолодого воїна, якому дали позивний «Дєд» (а якщо точніше, то такий позивний він мав ще з тієї, першої війни). А він з перших влучних пострілів у мішень довів: є ще порох у порохівницях.
За дев’ять місяців війни досвідченому воїни довелося багато пережити: Леонід Андрійович неодноразово втрачав побратимів, бо пройшов і Слов’янськ, і Лиман.
Гради, міни, фосфорні бомби, танки — чим тільки їх не обстрілювали.
Чоловік неохоче розповідає про запеклі бої на Сході, про втрачених товаришів та тих, хто потрапив у полон, але і з цих скупих фактів можна зрозуміти, що реалії цієї війни просто жахливі. Адже це війна, яка не визнає жодних правил та загальнолюдських вимог.
Але як би не було важко, стверджує наш земляк, ми повинні боротися… Боротися за те, щоб ворог не прийшов сюди, до нас. Щоб наші діти не сиділи голодними у підвалах. Бо якщо вони так знущаються над російськомовним населенням, то що будуть чинити тут над «бандерівцями»?! Ми повинні бути — єдині.
— Я хочу, щоб мої онуки мали щасливе дитинство у вільній Україні. Тому й воюю. І впевнений, що ми обов’язково виженемо ворога, здобудемо перемогу, хоч втрат буде чимало, — наголошує Леонід Власюк.
Такі вони, наші захисники, — змучені, неголені, але мужні та нескорені. Бо відстоюють найдорожче — свою рідну землю, а не зазіхають на чуже. Бо змушені захищатися, а не несуть смерть.
Сьогодні 2-му окремому стрілецькому батальйону, де воює наш земляк, вкрай необхідні тепловізори. Тому хлопці просять про допомогу та підтримку.
І ми просто зобов’язані їм допомогти. Вже і сьогодні. Бо ці технічні засоби можуть врятувати не одне життя, вони потрібні хлопцям ще на вчора. Не будьте байдужі, важлива кожна гривня. Тільки разом здолаємо ворога і здобудемо перемогу.
Посильний внесок можна перерахувати на картку «Приватбанку» дочки нашого захисника Ірини Леонідівни Зенц за номером 4731 2191 2060 4099.