«Росіяни, котрих ми брали в полон, були дуже перелякані й питали, чи ми їх розстріляємо..»

Історії з життя 128-ї бригади.

 

Валерій у 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді менше пів року. У грудні 2023-го після мобілізації він пройшов підготовку й потрапив у штурмовий підрозділ. До повномасштабки 26-річний хлопець був зайнятий у сфері ІТ в себе дома, в Харкові, а зараз працює з СПГ (станковий протитанковий гранатомет). На початку цього року Валерій мав кілька серйозних бойових виходів на найгарячішому напрямку – в Роботиному. Разом із побратимами він не тільки виконав бойове завдання, але і взяв російських полонених.

– Для всієї нашої групи з п’ятьох бійців це був перший бойовий вихід, – розповідає Валерій. – До визначеного місця нас закинули на «юпіку» (голландський бронетранспортер YPR на базі американського М113), а безпосередньо на вогневу точку ми добиралися пішки в броні, з боєкомплектом і провізією на плечах. Наші позиції знаходилися в посадці на околиці Роботиного, до літа минулого року тут стояли росіяни. Ми зайняли їхній бліндаж, до речі, дуже добротно збудований – обшитий деревом і з трьома накатами колод зверху. Наша задача – спостерігати за ворогом і у випадку штурму зупинити його. Я стояв на СП-шці (спостережний пункт) попереду наших позицій десь за 50 метрів, а росіяни знаходилися в цій же посадці метрів за 400. За 200 метрів починалася сіра зона, там лежали тіла їхніх загиблих. Ми принесли з собою достатньо бк плюс мали запас від попередньої групи, в тому числі трофейні РГШ-1 (російські реактивні штурмові гранати з термобаричним зарядом). Наша група чергувала на точці від 2 до 4 днів, потім виходила в Роботине, щоб хоч трохи відпочити в погребі чи підвалі, й поверталася назад. Безпосередньо на позиції реально було поспати хіба дві години на добу через безперервний ворожий вогонь і нервову напругу…

Росіяни постійно намагалися прорватися в Роботине, один із їхніх штурмів почався вночі прямо на позиції, які займали Валерій із товаришами.

– Аеророзвідка вчасно виявила штурмову групу, яка рушила на нас на двох «коробочках» (БТР і БМП) і піхотою на броні – всього 22 штурмовики, – продовжує Валерій. – Нам дали наказ відійти, і як тільки росіяни доїхали до наших позицій, їх накрили артою. Одну «коробочку» знищили, інша зуміла втекти, половину піхотинців перевели в «200», решта розсіялася й залягла на місцевості.

Як тільки зійшло сонце, бійцям дали завдання перевірити наслідки невдалого російського штурму.

– Ми висунулися й почали оглядати місцевість. І звернули увагу, що на одному з бліндажів поблизу нашої позиції (ми не використовували його, бо поганенький) висить ковдра, якої не було. Підійшли й крикнули російською: «Єсть кто? Виходітє і сдавайтєсь!» У відповідь тиша, хоча ми розуміли, що там ховаються росіяни, котрі вціліли після штурму. Трохи відійшли й кинули біля бліндажу гранату. Тоді почулися крики: «Виходім, сдайомся…» У бліндажі ховалися п’ятеро росіян, вийшли тільки четверо, один відмовився. Він сам зробив свій вибір і перетворився в «200». Решті, що стояли з піднятими руками, ми наказали зняти броню і вклали їх на землю. Росіяни були дуже перелякані й питали, чи ми їх розстріляємо. «Якби хотіли, вже б зробили це», – відповідаємо. Жодного смислу розстрілювати їх не було – вони склали зброю й не рипалися. Ми вирушили в тил і тут нас наздогнали кілька ворожих FPV-дронів. Оператори бачили, що ведемо їхніх полонених, але все одно атакували. Один із дронів влетів прямо в нашу групу й вибухнув – загинув один із полонених і наш боєць. Ми забрали тіло товариша, а полонених передали в тиловий підрозділ…

Наприкінці бойового виходу, коли на позиції заходила інша група, Валерій отримав контузію – почався артобстріл і один зі снарядів вибухнув поруч. Однак боєць швидко відновився й повернувся в підрозділ.

– Я усвідомлюю, що таке служити в штурмовій роті, наскільки це небезпечно, – каже Валерій. – Але все одно вважаю, що мені пощастило. Я потрапив у підрозділ, де нормальні командири, котрі піклуються про життя своїх бійців. Коли ми не на бойових позиціях, то постійно тренуємося, і це дає величезний результат на полі бою. А ще тут чудові товариші. Я можу розраховувати на кожного з них і кожен може розраховувати на мене.

 

Джерело