Працівники Центру культури провели майстер-клас у «Дорозі життя»

Надання благодійної допомоги – серед традицій Обласного організаційно-методичного центру культури. Серед отримувачів такої допомоги й Ужгородський медико-соціальний реабілітаційний центр «Дорога життя», який опікується інклюзивними людьми.

 

 16 квітня заклад приймав у себе двох працівниць ООМЦК –  методиста першої категорії Олену ВАШ і завідувача народного аматорського етнографічного музею Центру культури Наталію СТЕГУРУ.

У недалекому лютому з нагоди Дня Святого Валентина вони побували в «Дорозі життя» з майстер-класом, і тоді ж пообіцяли прийти знову. Й тепер, виконуючи обіцянку, взяли з собою заготівки для виготовлення ляльок-мотанок.

Наталію Іванівну й Олену Михайлівну добре пам’ятають і люблять у «Дорозі життя». А вони її мешканців майже всіх знають по іменах, обізнані з біографіями. Спілкуватися вдається легко, без жодних труднощів.

У групі «Молодь»  20 осіб. Серед них представники різного віку – від Мар’яни, якій нещодавно виповнилося 50, Наталі, якій 44, до ще юних Олега, Василя й Владислава.

«Тут майже всі з сімей ужгородців, але, наприклад, Владик – із Краматорська. Прийшов до нас після початку російсько-української війни, – розповідав вихователь Євген БОБРОВ. – Загалом у «Дорозі життя», який фінансується державою, разом із вихователями – соціальними працівниками всі дні проводять понад сімдесят осіб. Ще чимало стоять на обліку, але вони не є постійними мешканцями (бо є й так звані «транзитні»). Після обіду, о 16-й наших вихованців, окрім небагатьох, які залишаються на нічліг, автобусами розвозимо по домівках».

«Загалом у нас нараховується понад 30 працівників – соціальних педагогів, – продовжував Євген Володимирович. – Для реабілітації наших підопічних діють майстерні, в яких виготовляють мило, свічки. Маємо також поліграфічну майстерню, пекарню. Цими видами діяльності постійно займаються, проходячи так звану трудову терапію. І, до речі, кожен день починається з «Кола» – спільного зібрання, на якому всі розповідають про себе, свої плани й сподівання».

Разом із Євгеном Володимировичем у залі, де проходить майстер-клас, за порядком стежить Оксана Вікентіївна Продан. Усе йде без збоїв, за наперед визначеним планом.

…Тим часом майстрині, розклавши свої заготівки, взялися демонструвати процес виготовлення ляльок-мотанок. Для кожної майбутньої ляльки слід намотати її тулуб, руки тощо. Їх формують із ниток. Майстрині показують, як це робити. Їхні учні намагаються повторити рухи жінок із достовірною точністю. Якщо вдається, то очі сяють радістю, а обличчя розпливаються в посмішках.

Мало-помалу в руках Гобіки, Мар’яни, Василя, Владислава, Ігоря та інших учасників майстер-класу, звичайно, не без допомоги майстринь, формуються фігурки ляльок. З’являються їх видимі обриси, викликаючи в учнів щире захоплення й радість.

У такій атмосфері пройшли понад півтори години. Можна підбивати підсумки. А вони – і в тих ляльках-мотанках, які майстрині подарували кожному учасникові майстер-класу, і в щойно виготовлених самими молодими людьми іграшках. Вони нагадуватимуть про цей чудовий, насичений враженнями день.

У хвилини прощання ніхто не стримує емоцій, а майстрині потрапляють у обійми, на які завжди щедрі мешканці «Дороги життя».

«Трудова терапія у вигляді майстер-класу – це ще й можливість поспілкуватися з цими молодими людьми, яких ми дуже любимо і з задоволенням ідемо до них», – ділиться враженнями Наталія Стегура.

«Будемо приходити до них ще й ще, – додає Олена Ваш. – Це наш моральний обов’язок, і ми до нього дослухаємося, що б там не було».

Насамкінець усі учасники творчої майстерні, що цікаво й плідно пройшла в центрі «Дорога життя», сфотографувалися на згадку.

 

Василь БЕДЗІР,

провідний методист інформаційно-редакційного сектору

КЗ «Обласний організаційно-методичний центр культури» Закарпатської обласної ради

 

Джерело