31 серпня минає два роки з дня загибелі рожищанина, прикордонника Юрія Івановича Франка. Це два роки болю і втрати, але водночас – два роки світлої пам’яті про мужнього захисника України.
Юрій Франко – щирий українець, патріот, який залишив високооплачувану роботу за кордоном і повернувся на Батьківщину, аби стати на захист рідної землі. Він твердо вірив: будь-якою ціною ми маємо зберегти державу та вибороти незалежність.
Після початку повномасштабного вторгнення Юрій одразу вирушив до центру комплектування. Його зарахували до Державної прикордонної служби й направили на службу у Чопський прикордонний загін. Позивний «Скіф» став для нього символом мужності та внутрішньої сили. Тричі він вирушав на схід України – на Луганщину та Донеччину.
Побратими згадують Юрія як врівноваженого, небагатослівного, але дуже відповідального і відважного воїна. Він умів згуртовувати людей навколо себе, завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував – чи то бойовим товаришам, чи цивільним, які страждали від війни.
Свій останній бій молодший сержант прийняв під час оборони Андріївки на Донеччині. Коли ворожий постріл з гранатомета влучив у автомобіль, яким пересувалися його побратими, Юрій кинувся рятувати їх. Він намагався відкрити дверцята, що заклинили від пожежі, і до останньої миті не залишав спроб визволити товаришів. Загинув від ворожого обстрілу, врятувавши життя інших. Йому було 37 років.
За особисту мужність і самопожертву Указом Президента України Юрій Франко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вічна пам’ять і слава Юрію Франку, який віддав своє життя за побратимів та за вільну Україну.