30 серпня 2016 року на Волині чорним болем увійшло у серця рідних та побратимів учасника бойових дій Андрія Герасимчука. У двадцять років він пішов із життя – не на фронті, а вже на мирній землі, внаслідок трагічної автокатастрофи.
Жителі селища Дубище, де поховали Героя, зустрічали його на колінах. Дорога до кладовища була встелена квітами й щедро зрошена сльозами – і тих, хто знав Андрія особисто, і тих, хто чув про його мужність та відвагу.
Андрій народився 23 лютого 1996 року у Луцьку. Навчався у ЗОШ №13 та ПТУ №9. З юних літ був активним і небайдужим до долі країни. Брав участь у Революції Гідності, де зазнав поранення. Коли розпочалася війна на сході України, став добровольцем АТО. Йшов у бій мужньо, не шкодуючи себе. Він повернувся з війни живим, але смерть наздогнала його вдома: 23 серпня 2016 року машина з побратимами потрапила в ДТП. Через кілька днів, 30 серпня, серце Андрія зупинилося назавжди.
Поховали Героя у селищі Дубище – на землі його батька.
«Андрій був мужньою, сильною та відважною людиною. Він вижив там, але, на жаль, ми не змогли вберегти його тут. Ми будемо берегти про нього світлу пам’ять. І якщо вам будуть казати, що “Торнадо” – це страшний батальйон, ви завжди зможете відповісти, що “Торнадо” – це молоде, освічене, мужнє і сильне покоління, яке боролося до кінця», – сказав на похороні заступник командира батальйону «Торнадо» на псевдо Батя.
Минуло вже дев’ять років відтоді, як Андрій Герасимчук відійшов у вічність. Та його мужність, жертовність і любов до України залишаються прикладом для всіх.
Вічна пам’ять і слава Герою!