На сільському цвинтарі у Топільному здалека видно, як майорить український стяг на могилі загиблого Героя Андрія Поліщука.
Часто топче стежину до місця останнього спочинку свого молодшого сина згорьована ненька Галина Григорівна. Її сердечна рана не заживе ніколи, як і рани багатьох українських матерів, дружин, дітей, у яких війна забрала їх найдорожчих захисників.
38-річний загиблий захисник України Андрій Георгійович Поліщук двічі підіймався на захист України. З початком так званого АТО півтора року захищав східні кордони держави.
— Скільки було нервів, переживань, словами важко передати. Але діждалася, — згадує Галина Григорівна. — Дякувала Богу, що зберіг сина. І навіть у найстрашніших думках не допускала, що можу його втратити назавжди.
Але повномасштабне вторгнення російських військ в Україну змінило усе.
— Андрій не чекав, доки його викличуть у військкомат. Вирушив туди сам, — розповідає Галина Григорівна.
І знову мліло материнське серце в очікувані чергового дзвінка. У коротких телефонних розмовах Андрій ніколи не нарікав, не жалівся, завжди запевняв неньку, що все буде гаразд. Так було і 11 квітня минулого року, коли телефонував востаннє.
— Мамо, у мене все добре, я скоро буду вдома! — запевняв.
За офіційними даними, 38-річний житель села Топільне, військовослужбовець взводу снайперів Андрій Поліщук на псевдо «Дрон» загинув 14 квітня 2022 року в результаті артилерійського обстрілу під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новобахмутівка Донецької області.
— Серце ніби відчувало біду. Та й знаки були якісь недобрі: хрестик у хаті тричі падав, то іконка, то гасла запалена свічка. І на зв’язок син не виходив. А 16 квітня мені повідомили про смерть Андрія, — зі сльозами на очах згадує Галина Поліщук.
День поховання Героя, 23 квітня, матір пам’ятає, як у тумані.
Вервечкою тягнулися до хати люди — близькі, знайомі, однокласники, друзі, аби віддати останню шану загиблому Героєві.
Усі згадували Андрія Поліщука як просту і щиру людину. Напевно, тому й такою велелюдною була траурна процесія.
Вже після поховання сина Галині Григорівні вдалося дізнатися від побратимів певні деталі загибелі Андрія. Та це не полегшило материнських страждань. Бо пережити таке горе неможливо. Це добре знає жінка, тому й щоразу, коли на головній площі міста зустрічають загиблих земляків, завжди приходить підтримати їх родини. А ще — віддати останню шану таким же Героям, як і її Андрій. Бо вони віддали за волю і незалежність України найдорожче — свої молоді життя.
Ми ніколи не забудемо тих, хто заради мирного неба, заради своєї родини, заради своєї Батьківщини і заради кожного із нас положив голову у боротьбі з ворогом.
Низько схиляємо голови перед пам’яттю загиблого Героя-земляка, ім’я якого навіки вписане в історію нашої України та закарбоване в нашій пам’яті!
Вічна пам’ять і шана захиснику України Андрію Поліщуку! Слава Україні!