Сьогодні, 6 червня, на щиті на малу батьківщину повернувся солдат 68-ої окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Олександр Сергійович Поліщук.
І знову лине тужлива «Плине кача», знову громада зустрічає Героя.
Скільки ще українців забере ця проклята війна?!.
Сьогодні вона осиротила троє дітей, вбрала у чорну хустину молоду вдову, а у батьків просто вирвала серце — місяць тому вони поховали старшого сина-Героя, нині прощалися з молодшим.
Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида.
Далі траурна процесія рушила до рідного дому захисника у селі Навіз.
І які б села не проїздив кортеж з тілом Героя, скрізь його зустрічали на колінах та з державною символікою.
Спокійний, виважений, добрий чоловік та син, люблячий багатодітний батько — таким пам’ятають односельці Олександра Поліщука.
Як справжній українець, він добровольцем став на захист рідної землі, бо мріяв, аби його сини та дочка жили у вільній та незалежній державі.
Він до кінця стійко та мужньо боровся за рідну землю і за своє життя. Та у сорок літ війна зробила його Героєм — лицарем Небесного легіону.
Відспівали Олександра Поліщука у місцевому храмі Успіння Пресвятої Богородиці.
Під гучні постріли військових та мелодію Державного Гімну його зболене тіло знайшло вічний спочинок на сільському кладовищі.
Вічна пам’ять і шана Героєві!
Слава Україні!