Головний сержант «Вуйко»: «Мене бісить наратив «Людолови з ТЦК! Ухилянти з ТЦК! Псують піксель…»

У кожному його русі й слові відчувається сила і мудрість. В 2014 році після Іловайської трагедії він добровольцем пішов до 79-тої аеромобільної бригади, в 2022-му – до 128-й окремої гірсько-штурмової.

 

Ми зустрілися з Василем під час його короткої відпустки з фронту і він погодився відверто поговорити про війну та про його ставлення до ТЦК.

«У мене в сім’ї традиції шанують і племінники називають мене вуйком, – усміхаючись каже Василь, – от і позивний у мене відповідний.

Скажу відверто: вважав, що росіянам нелогічно розпочинати повномасштабну війну, це було абсолютно проти їхніх інтересів. Був впевнений, що цього не буде. І найщасливіший день був 23 лютого, коли поговорив з друзями і здалося, що війни не буде. От з таким бекграундом я проснувся 24 лютого від повідомлення сестри, яка сказала, що почалося. З початку було якесь непомірне здивування, а потім злість. Я відчув, що на якийсь великий проміжок часу всі мої плани відкладаються, а можливо і на зовсім. І відчув, що це моє особисте питання. Вважаю, що вони залізли в моє особисте життя, життя моєї родини – це насамперед. Я зрозумів, що іншого виходу у мене нема. Якщо минулий раз, коли я збирався на війну в 2014-му році, довелося тиждень з дружиною говорити і пояснювати, чому я мушу піти, то на цей раз просто почав готуватися і все було прийнято так, як треба. Вся підготовка – витягнув свій рюкзак і форму.

І за тиждень поїхали на схід.

Під Кремінною, Серебрянське лісництво, Білогорівка Луганської області, під Соледаром, Яковлівка, операція з визволення Херсонщини, де був поранений, далі знов Донбас, там, ще одне поранення, Запорізький напрямок».

«Чесно скажу: я воюю з егоїстичних причин. Відверто: я мушу цю роботу робити, бо треба буде на себе дивитися в дзеркало. Говорю вам як є. Я розумію, що у мене є сім’я і я мушу для неї це робити. Я розумію, що якщо ми програємо цю війну і росія нас захопить, то всіх, хто носив піксель, вб’ють. Це я хочу до всіх донести. Уб’ють або закриють, або змусять на камеру розказати, як вони люблять росію, вдягнути на себе російську форму. І ми будемо стояти на кордоні зі словаками, поляками, у перших рядах, як зараз стоять донеччани, які вже закінчилися, як луганчани, які вже закінчилися, як кримчани, які вже закінчуються. А позаду будуть стояти «заградотряди». Це моя мотивація. Я знаю, що не буде інакше. Тому, доки матиму сили і здоров’я, я буду воювати».

«Я намагаюся стежити за тим, що відбувається вдома. І ці наративи в соцмережах про роботу ТЦК справді мене розривають. ТЦК виставляють як орган влади, який займається тільки відловом людей. І ці наративи сильно розкручуються. І це точно вода на млин ворогу.

Знаєте, суспільство має розуміти свою відповідальність. Ніхто би нічого не робив, якби всі спокійно пішли виконувати свій обов’язок. І тоді ТЦК мали би можливість відібрати справді тих, хто може служити, провести ретельний відбір. Це б дало можливість більш грамотно організувати підготовку, забезпечити ротації. І досягти, щоби на фронті не було надлишкової втомленості, люди мали змогу відновитися, поправити тіло й душу, заспокоїти рідних. І ми би мали іншу картину на полі бою.

Мене бісить наратив «Людолови з ТЦК! Ухилянти з ТЦК! Псують піксель… Я це чую, і це не правда. В ТЦК служать люди, які воювали. Я особисто багатьох знаю. Достойні солдати, які б воювали й зараз, без соплей і сліз, з прекрасною мотивацією, але вони після поранень не можуть виконувати свої обов’язки на фронті, тому служать тут. Більше скажу, я зараз погостював трохи у свого товариша, і впевнено кажу – я би не зміг цю роботу виконувати. Це важко, треба мати певний склад характеру».

«Хочу сказати про мужиків. Я не звертаюся до молоді, а до дядьків за 35. Повні спортзали. Чудово фізично підготовлені люди, які за певних умов за два-три місяці могли би отримати хороший досвід і служити. Краще ж зробити роботу, ніж утопитися в Тисі.

Забагато критики в бік ТЦК. Хлопці, робіть те, що повинні – йдіть оновлюйте свої дані і виконуйте свої обов’язки. Будьмо свідомими громадянами – у нас є права, але ж є й обов’язки.

Я напевно романтик, але мені би дуже хотілося, щоб чоловіки трохи про це подумали. Не буду жартувати, що це прикольний і хороший досвід, що це цікавий квест, за який держава ще й гроші непогані платить, хоча між собою ми саме так жартуємо. Хто міг думати, що це доведеться колись робити. Ніхто не народжений для війни. Але наступає момент, коли треба щось зробити. Інакше пропадемо всі».

«Скажу, як я відчуваю ситуацію на фронті. Мені видається, що ми зараз виглядаємо як боксер невеликої ваги, який вийшов на ринг зі здоровенним важковаговиком, і раптом виявилося, що ми й удар тримаємо й інколи дуже вдало пробиваємо, і відчули, що противник десь вже й втомився і у нього є задишка і промахується. І я відчуваю, що якщо ми не розслабимося, протримаємось, то у нас є шанс не просто встояти, а перемогти. Це моє особисте переконання.

Зараз прийшов такий час, який називається ВІЙНА і не можна чекати, що хтось виконає нашу роботу.

Хлопці, якщо вже вас ТЦК зачепило – не робіть кіно. Повірте мені, не всі помирають, і далеко не всі отримують поранення. Все рівно ми мусимо в цій війні перемогти. Ми мусимо це зробити. Ми ж чоловіки».

Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП

 

Джерело