Етнічний світ у малюнках дітей

Вікторія Горбунова,
кандидат психологічних наук, старший викладач
кафедри соціальної та практичної психології
Житомирського державного університету
ім. І. Франка

У статті порушується проблема сприймання дітьмиетнічного світу та власного місця у ньому. Автор пропонує оригінальнупроцедуру вивчення особливостей міжетнічного сприймання у молодшомушкільному віці. Стаття містить повчальний фактичний матеріал, який можесприяти висуванню нових питань та дослідницьких ідей.


Навіщо розвивати національну свідомість?

У концепції виховання дітей та молоді таксформульовано основний принцип національної системи освіти: „Формуваннянаціональної свідомості, любові до рідної землі і свого народу,...прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій ізвичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбаннями світовоїкультури” [2]. Ми звикли до декларативності таких принципів і часто незвертаємо на них уваги: читаючи – пропускаємо як вступне слово інамагаємося відшукати щось важливіше далі в тексті.

Та зупинімося і поміркуймо. Чи може людинавизначитися, досягти успіху, реалізуватися без зв’язку зі своїмнародом? Імена видатних осіб, тих, на чиїх ідеях і справах виховуютьсяцілі покоління, завжди пов’язуються з цілком певним етносом. Незалежновід часу та сфери, в якій відзначилася людина, обов’язково звучить їїнаціональне ім’я: видатний український поет Тарас Шевченко, відомийукраїнський актор Богдан Ступка, кращі українські боксери Віталій таВолодимир Клички... Якщо з етнічною приналежністю визначитися непросто,то починається „перетягування ковдри” – як у випадку з Миколою Гоголем,Володимиром Вернадським чи Сергієм Корольовим, наприклад. Ситуаціяцілком закономірна: жодній нації не завадить ще один геній. Що ж миробимо для того, аби юна людина зростала, пишаючись власним народом,пам’ятала про свою національну належність і не соромилася заявити пронеї?

Нині вихователі та вчителі прагнуть у міру своїхзнань і умінь формувати національну свідомість: дітей знайомлять ізвзірцями літературної спадщини, оповідають їм про історичні події,прилучають до народної творчості. Чому ж тоді „на виході” маємо„недолугих українців”, схильних паплюжити ім’я країни, в якійнародилися, заздрять японцям та американцям, насправді нічого не знаючиз їхньої історії та сучасного життя-буття? Відповідь навряд чи будеоднозначною. Неоднозначні економічні, політичні і соціальніперетворення, що відбуваються в нашій країні останніми роками, незавжди сприяють розвиткові національної гордості. Однак же патріотибули в усі часи!

Та повернімося до школи. Саме вона зобов’язаназдійснювати національне виховання. Вперше її поріг дитина переступає у6 – 7 років. Чи спроможна вона в такому віці осягнути всю складністьетнічного світу і зрозуміти своє місце в ньому?

Коротко ознайомимося з дослідженнями, що розкривають особливості розвитку етнічної свідомості в молодшому шкільному віці.

Етнічний світ у дитячій свідомості

Основні зміни у свідомості 6 – 9 річних дітейпов’язані із вступом до школи та навчанням у ній. Діти занурюються всистему соціальних стосунків, розширюють уявлення про навколишній світ,у них збільшується кількість параметрів, за якими вони сприймають себета інших, відбувається становлення системи моральних норм і оцінок. Ціпроцеси лежать в основі уточнення та ускладнення образу-Я, образівінших людей і картини світу в цілому.

Із вступом до школи пов’язане і розширення уявленьдітей про етнічний світ та власне місце в ньому. Тут діти починаютьзнайомитися з поняттями „Україна”, „батьківщина”, „національність”,„етнос”, „українці”, „громадяни України”, „росіяни”, „слов’яни”,„європейці” тощо. Цікаво, як співвідносяться ці поняття у свідомостішколярів? Чи розуміють вони своє громадянство, чи вважають себеукраїнцями, європейцями, слов’янами?

Окремі відповіді на ці запитання можна знайти упрацях українських дослідників В. Павленко і П. Гнатенка: вони вивчалисистему ідентичностей у дітей – етнічних українців та росіян [1].Результати досліджень свідчать, що спочатку, ще в дошкільному віці, длядітей важливим є усвідомлення себе як жителів власного міста або селища(харківець, киянин, львів’янин). Іноді уявлення дитини про світ взагаліобмежуються саме місцем її проживання. Таку ситуацію автори пояснюютьтрадиційною практикою дитячого виховання, адже перші запитання, на якіми вчимо відповідати дитину, це: „Як тебе звуть?”, „Скільки тобіроків?”, „Де ти живеш (на якій вулиці та в якому місті)?” Пізніше, у 6– 9 років, діти вже ідентифікують себе з національними групами, причомучасто вважають себе, скажімо, і українцями, і росіянами одночасно. Такеподвійне самовизначення інтерпретується як спадщина недавньогоминулого, коли Україна і Росія входили до одного державного утворення,а також як наслідок білінгвізму, притаманного багатьом українськимсім’ям.

Цікаво, що однозначне етнічне самовизначення –„українець” властиве переважно дітям із україномовних сімей, тоді якросійськомовні вагаються у виборі етнічної приналежності. Діти зукраїномовних сімей частіше за російськомовних однолітків усвідомлюютьсебе громадянами України, до того ж вони можуть чітко пояснити і змістцього поняття. Ні слов’янська, ні європейська ідентичність для молодшихшколярів не актуальна.

Особливості становлення етнічної ідентичності вмолодшому шкільному віці розкриваються у працях Ж. Піаже та М. Барета[3; 6]. Вчені доводять, що дитина ідентифікує себе з тією чи іншоюетнічною спільнотою на основі багатьох параметрів, які вона не простопереймає від дорослих, але й певним чином систематизує. Так, історичніподії, культура і традиції, символіка власного народу є, звичайно,важливими критеріями самовизначення. Однак для дітей на перше місцевиступають параметри, які є очевидними і найпростішими для розрізнення:мова, колір шкіри, очей та волосся, зріст, стиль одягу тощо.

Відомо, що для молодших школярів важливим є прикладдорослих: саме на їхню думку орієнтуються діти при оцінці себе таінших. До того ж діти легко піддаються навіюванню з боку значимихлюдей, у першу чергу – вчителів і батьків. Логічно припускати, щоетнічна картина світу дитини – своєрідне відображення сприйняття цьогосвіту дорослими з її оточення. Те ж стосується й системиемоційно-оціночних ставлень дитини до представників власного та іншихетносів – у ній відображатимуться етнічні установки й стереотипидорослих.

Ілюстрацією можуть бути дослідження міжрасовихупереджень дітей і підлітків, які проводили американські вченіМ. Спенсер, Н. Халліман та Р. Тіхейра [3]. Вони стверджують, що дитинадізнається про колір своєї шкіри так само рано, як і про те, хлопчиквона чи дівчинка; і так само швидко, як статево-рольові стереотипи,засвоює етнічні упередження. Автори пишуть, що батьки або замовчуютьпроблеми, пов’язані з расовою та етнічною приналежністю, або, некриючись, негативно висловлюються про представників інших груп. Томудіти вимушені самостійно, на здогадках та недомовках, реконструюватиетнічній світ. Вони вирішують, що люди, які відрізняються за однієюознакою (кольором шкіри, наприклад) мають відрізнятися й за іншимиознаками. У свою чергу, прагнення до збереження позитивної самооцінкистимулює утворення етноцентричних установок: якщо ти не такий, як я, томаєш бути гіршим.

У вітчизняній етнопсихології відчувається бракдосліджень, спрямованих на вивчення етнічних установок і стереотипів удитячому віці. Це, насамперед, пов’язано з тим, що ми ще не випрацювалиспеціального інструментарію, методів, які б дозволили вивчатисвоєрідний зміст дитячої свідомості та реконструювати її структуру.

Дослідження етнічних стереотипів молодших школярів

Дослідження становлення та розвитку етнічноїсвідомості в молодшому шкільному віці вимагає специфічних методів іспеціально організованої процедури.

Навряд чи можна вивчати етнічні симпатії таантипатії дітей за допомогою стандартизованих методик, в основу якихзакладено процедури оцінювання чи ранжування представників певнихетнічних груп за заданими якостями. Кожна дитина для опису себе таінших послуговується унікальними характеристиками, смисл якихвіддзеркалює її життєвий досвід, є своєрідним відбитком системисприймання та оцінювання, що побутує в її оточенні. Вона може і непідозрювати про існування того чи іншого етносу, не знати смислуокремих якостей або вкладати в них специфічний смисл. До того ж, ціякості можуть бути просто не актуальними для дитини.

Наведемо приклад. Аню П., ученицю першого класу,попросили вибрати із набору якостей (охайний, педантичний,пунктуальний, чемний, щирий тощо) ті, які найбільше підходять дляхарактеристики українців, білорусів та росіян. Спочатку дівчинкавідмовилась виконувати завдання. Пізніше принесла книжку із зображеннямхлопчика в українському національному одязі і сказала, що будеописувати українців (росіян Аня описувати відмовилась, а про білорусівсказала, що таких не існує). Відповідаючи, Аня говорила не проукраїнців взагалі, а про хлопчика на малюнку. Вона обрала такі якості ітак пояснила свій вибір. „Охайний – на ньому чистий одяг. Видно, що вінвмивається”. „Може і педантичний, але нам не говорили, що воно таке”.„Пуктуальний (хі-хі) – такого не можна робити в гостях”. „Чемний – ні,не чемний, він хлопчик і часто б’ється”. „Щирий – щось про це вчителькарозповідала”.

Цей приклад розкриває особливості дитячогосприймання. Зрозуміло, що окремі якості дівчинка не розуміє(„педантичний”), щодо інших – фантазує („пунктуальний”), треті якостіпросто не входять до її активного словникового запасу („щирий”). Навітьтаку, здавалося б, зрозумілу характеристику, як „охайність”, вонасприймає по-своєму, можливо – асоціює з вимогами батьків.

Методика дослідження особливостей міжетнічногосприймання у молодшому шкільному віці, по-перше, має орієнтуватися лишена етнічні групи, з якими дитина обізнана, а, по-друге, слід дозволятиїй самій обирати якості для опису. Наведений приклад ілюструє й те, щомислення дітей молодшого шкільного віку є переважно наочно-образним(дівчинка виконувала завдання, спираючись на зображення). Цяособливість пізнавальної сфери молодших школярів також має бутиврахована при розробці методики вивчення етнічних стереотипів. Припобудові дослідницької процедури слід також пам’ятати, що хочанавчальна діяльність і є провідною у молодших школярів, вони все ж збільшим задоволенням граються, ніж вчаться.

Нами було розроблено і апробовано оригінальнупроцедуру вивчення міжетнічного сприймання дітей молодшого шкільноговіку [4]. У дослідженні використовувались анкетування, адаптованіметоди проективного малюнка та асоціативного експерименту. Перевагоюпроективного малюнка є можливість забезпечити атмосферу гри йневимушеності, залучення дітей до звичної і цікавої діяльності –малювання. Ця методика дає можливість дітям вільно висловити(змалювати) власні думки. Метод асоціативного експерименту дозволяєвраховувати наочну образність мислення (у якості стимулів виступаютьмалюнки представників етносів), індивідуальні особливості сприймання(дитина асоціює ті графічні зображенням, автором яких є вона сама) тазабезпечує необмеженість вибору характеристик (діти продукують власнісмисли).

Передусім ми провели анкетування. Дітей (50 учнівмолодших класів житомирської загальноосвітньої школи № 20) запитували,представників яких етнічних груп вони знають і що можуть розповісти проособливості їх життя, культури та історії. На основі аналізу буловиділено три етнічні групи, представники яких згадувалися у відповідяхусіх дітей без винятку: українці, американці, росіяни.

Потому дітей попросили зобразити представникакожного етносу на окремому аркуші паперу. Кожен із досліджуванихсамостійно обирав, чим саме малюватиме: простим олівцем чи кольоровим,фломастером чи фарбами – всі матеріали були доступні. На завершеннядіти мали описати кілька якостей-характеристик (асоціацій) героякожного малюнку.

Етнічний світ у малюнках дітей

Аналізувалися роботи в кількох аспектах. Перш завсе, нас цікавив загальний зміст малюнків: як діти передаютьетнічність, які символи використовують, чим схожі, а чим відрізняютьсязображення українців, росіян і американців? По-друге, вивчалися якості,які діти приписували представникам виокремлених етнічних груп: булопроведено частотний аналіз та зроблено спробу класифікуватихарактеристики. Аналізувалися й окремі дитячі малюнки. У ходідослідницької бесіди з’ясовувалося, чому дитина малює саме так, а неінакше, що означає той чи інший символ і до якого етносу вона відноситьсебе.

Переважна більшість дітей малювала представниківетнічних груп своєї статі (74 % дівчаток та 88 % хлопчиків), хоча вінструкції було зазначено: „Намалюйте на окремих аркушах українця,росіянина і американця”. Окремі дівчатка зображували дівчаток і жінок –представниць лише того етносу, з яким себе ідентифікували; героямиінших малюнків були хлопчики або чоловіки. Всі без винятку дітиспочатку малювали українців, хоча в інструкції наголошувалося, щопрядок малюнків може бути довільним.

Малюнки дівчаток

Специфіка змісту етнічних образів, які дітипереносили на папір, полягала у вираженій символічності. У всіхмалюнках є певні символи етнічності. Поряд з українцями діти зображуютьпрапор, тризуб, рушники, калину, вареники, сало. Українці, як правило,вдягнені у національний одяг: дівчатка – у вишитих сукнях, серпанках зістрічками та з намистом на шиї; хлопці – в шароварах, чоботях тавишитих сорочках. Українці зображені переважно з вусами та оселедцем.Біля росіян діти малюють тополю, березу, хліб та сіль; одягають їх укапелюхи. Американці у дитячих малюнках – переважно юнаки та юнки зтемним кольором шкіри, у модному одязі, іноді у ковбойському. 12 %хлопчиків при малюванні американців не скористалися зображенням людей,етнічність передавалась тільки символами: малювали зброю, гроші таамериканський прапор.

При описі українців діти не використали жодноїнегативної якості. Українці сприймаються як веселі (40 %), розумні (38%), красиві (36 %), братні (34 %), дружелюбні (26 %), згуртовані (20 %)та незалежні (18 %).

Малюнки хлопчиків

Асоціації дітей щодо представників російськогоетносу переважно позитивні: розумні (54 %), добрі (46 %), веселі (40%), хоча зустрічаються й такі, як хитрі (14 %), тупі (12 %), жадібні(10 %). Сприймання американців досить суперечливе. Вони постаютьдобрими (56 %), багатими (46 %), розумними (36 %), веселими (22 %), алеводночас – поганими (20 %), злими (20 %), невихованими (18 %) танегарними (16 %).

У ході бесіди, яка проводилася з кожним учасникомдослідження, з’ясувалося, що діти малюють українців, росіян таамериканців за зразком, який чули від дорослих, бачили по телевізоруабо на малюнках у книжках. Саме цим пояснюється зображення державних інаціонально-побутових символів. Етнічна ідентичність не є актуальноюдля молодших школярів. Діти відносять себе до того чи іншого етносу, боїх так навчили батьки. Значна кількість досліджуваних (24 %) зазначили,що вони є „і українцями, і росіянами”, бо їхні батьки мають різнунаціональність, або спілкуються різними мовами, або тому, що „бабусяукраїнка” тощо.

Наведемо приклад роботи з однією із досліджуваних –це вже знайома нам Аня П. Зауважимо, що Аня з російськомовної родини,однак, як і інші діти, першою намалювала українку. В процесі малюваннядівчинка була уважною, зосередженою, ретельно підбирала кольори тавимальовувала деталі. Вона пояснила дослідникові, що всі намальованідівчата – це „міс”, які беруть участь у конкурсі краси, тому у нихдовгі сукні і розпущене волосся.

Малюючи українку, Аня зазначила, що основною ознакоюналежності дівчини до українського етносу є серпанок і стрічки,росіянка вирізняється своїм розміром, а американка – кольором шкіри.Коли дівчинку запитали, чим ще відрізняються українка і росіянка, товона сказала, що основна різниця – це мова і імена, оскільки зовні вонидуже схожі. На думку Ані, американка не схожа на українку: вона маєінший колір шкіри („коричневий”) і по-іншому розмовляє. Себе дівчинкаозначила як українку. Дилему, що розмовляє і пише вона російськоюмовою, Аня розв’язала просто: „Я розмовляю російською, бо так говоритьмій тато”. При характеристиці українки Аня зазначила, що та „красива,на неї не можна надивитися, розумна, і, така, що її не можна відрізнитивід росіянки”.

Висновки

Проведене дослідження носить пілотажний характер.Його результати потребують розширення та уточнення, зокрема зурахуванням унікальності уявлень кожної дитини про етнічний світ тасвоє місце в ньому. На основі отриманих даних навряд чи можнастверджувати, що у молодших школярів існують етнічні стереотипи.Процедура дослідження є штучною – в реальному житті у дітей не виникаєнагальних потреб диференціювати себе за етнічною ознакою. Томубільшість досліджуваних не може чітко охарактеризувати представниківетнічних груп, пояснити різницю чи схожість між ними, визначити своюетнічну приналежність. У малюнках та асоціаціях дітей радше відображенопевні етнічні ставлення, некритично засвоєні від дорослих. Звичайно,брак національного виховання у родині та школі може призвести до ризикунегативного наповнення етнічної свідомості дітей, її стереотипізації,і, як наслідок, формування нетолерантного ставлення до власного таінших етносів.

Література:

1. Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Идентичность: философский и психологический анализ. – К.: ООО „Арт-Пресс”, 1999. – 466 с.

2. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інф. збірник МО України.– 1996. – № 13.

3. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2002. – 992 с.

4. Мильцева Н. О. Психосемантичне дослідженняетнічних стереотипів у молодшому шкільному віці: Дипломна робота. –Житомир: ЖДУ імені Івана Франка, 2004. – 64 с.

5. Barrett M., Short J. Images of EuropeanPeople in a Group of 5-10-year-old English Schoolchildren // BritishJournal of Developmental Psychology. – 1992. – V.10. – P. 339 – 363.

6. Piaget J., Weil A. M. The Development in Children of theIdea of the Homeland and of Relations with other Countries //International Social Science Bulletin, 1951. – Vol. 3. – P. 561 – 578.

Бібліографічний опис статті:
Горбунова В. Етнічний світ у малюнках дітей// Соціальна психологія. - 2004. - № 6 (8). - C.77-85

Источник: “http://zhzh.info/publ/4-1-0-1730”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя